Справжнього комунізму не існує без убивств, тортур, концентраційних таборів і без ГУЛАГу

… І якщо його не існувало, то слід зробити висновок, що по-іншому і бути не могло – комуністична ідеологія обов’язково призводить до масового насильства, оскільки маси не хочуть справжнього комунізму.

Гі Сорман, “АВС” (Іспанія)

Усі комуністичні режими дотримуються дивовижно схожих траєкторій, які відрізняються лише нюансами місцевих традицій. У всіх випадках ці режими намагаються стерти минуле і створити нову людину; у всіх випадках знищують “багатих”, інтелектуалів і скептиків.

Червоні кхмери розділили міське та сільське населення на сільськогосподарські общини, які були точними копіями російських колгоспів і китайських народних комун, керуючись такими самими ідеологічними резонами. Це призвело до аналогічного результату – голоду.

На всіх широтах справжній комунізм просякнутий кров’ю: знищення куркулів в СРСР, культурна революція в Китаї і знищення інтелектуалів на Кубі.

Справжнього комунізму не існує без убивств, тортур, концентраційних таборів і без ГУЛАГу. І якщо його не існувало, то слід зробити висновок, що по-іншому і бути не могло – комуністична ідеологія обов’язково призводить до масового насильства, оскільки маси не хочуть справжнього комунізму.

Чи то було на рисових полях у Камбоджі, чи в степах України, чи під кубинськими пальмами – комуністичні режими завжди й усюди нав’язувалися шляхом крайнього насильства.

Отже, суд над “товаришем Дучем” і наступний над “бандою чотирьох” є першим судовим процесом над апаратниками-марксистами, відповідальними за офіційний і по-справжньому марксистський, ленінський і маоїстський режим.

Суд над нацизмом відбувся в Нюрнберзі 1945 р. і над японським фашизмом у Токіо 1946-го, але ніколи не було судового процесу над комунізмом – не зважаючи на те, що справжній комунізм знищив і принизив більше людей, аніж нацизм і фашизм разом узяті.

Такого суду над комунізмом ніколи не проводили – за винятком середовища інтелектуалів – з двох причин: по-перше, комунізм володіє чимось на кшталт ідеологічного імунітету, оскільки ототожнюється з прогресом. І особливо через те, що комуністи досі залишаються при владі – в Пекіні, Пхеньяні, Ханої та Гавані.

Там, де вони втратили владу, комуністи забезпечили собі імунітет, перетворившись на соціал-демократів, бізнесменів чи лідерів-націоналістів, як це часто-густо можна побачити в країнах колишнього Радянського Союзу.

Тому єдиний можливий і ефективний судовий процес відбувається лише в Камбоджі.

Однак не слід помилятися. Не йдеться про кількох камбоджійців, на яких подали в суд інші камбоджійці. Повторюємо ще раз: суд у Пномпені – це процес над справжнім комунізмом, де позивачами виступають його жертви.

Можна уявити майбутні (хоча малоймовірні) процеси над комунізмом у Пхеньяні, розпочаті корейськими жертвами, чи суд у Пекіні, розпочатий жертвами та їх правонаступниками.

Якби одного дня ці процеси таки відбулися – в Пекіні чи Пхеньяні, або навіть у Москві чи Києві, – ми були б вражені подібністю злочинів і виправдань: усюди боягузливі звинувачені оголошували б себе жертвами обставин чи наказів керівника, який перебуває поза межами досяжності.

Дивна особливість справжнього комунізму, виявлена в Пномпені, полягає в тому, що після його падіння жоден комуніст-апаратник не ототожнює себе з комунізмом.

Суд у Пномпені показує, наскільки марксизм надається для того, щоб претендувати на владу, взяти владу і здійснювати її абсолютно; проте ніхто не претендує на марксизм як на ідею, навіть давні його керівники.

Червоні кхмери вбивали в ім’я Маркса, Леніна і Мао, але воліють померти, як зрадники власного ідеалу чи втекти, аніж померти, як марксисти. Ця малодушність червоних кхмерів перед їх суддями виставляє марксизм у новому світлі: марксизм є справжній, але не правдивий, оскільки ніхто в нього не вірить.

Джерело – http://www.istpravda.com.ua/digest/2010/10/31/1850/